З ногами на вівтар
Проект «Наші 30. Жива історія» до 30-ї річниці незалежності України про те, що зробило нас сильнішими на цьому шляху. Це 9 документальних фільмів, серія подкастів, спецпроектів та десятки коротких відеосвідчень того часу. Проект створює Лабораторія журналістики суспільного інтересу для Суспільного.
«Біле братство»: історія найвідомішої секти 1990-х
«Біле братство» ― одна з найвідоміших релігійних сект у пострадянських країнах. На початку 1990-х років Київ, Дніпропетровськ та Донецьк були заліплені зображеннями так званої Марії Деві Христос. А вбрані у біле її послідовники, співали пісень на вулицях та пророкували кінець світу і страшний суд, який буде зовсім скоро. Про секту писали газети і знімали сюжети. Могло здатися, що послідовників цього руху десятки тисяч. Самі ж вони заявляли про 144 000. У містах ширилися легенди про «братів»: що вони крадуть дітей, вміють гіпнозувати, щоб новонавернені виносили з дому цінні речі, що «білі брати й сестри» голодують і готуються до масового самогубства. І якщо надприродним здібностям мало хто вірив, а лідерка секти, що називала себе богинею, швидко потрапила в категорію лжепророків, підвищена увага ЗМІ в країні, де ще донедавна релігія була заборонена, таки сформувала думку, що «Біле братство» — організація куди всесильніша й масштабніша, аніж є насправді. Окрім спроб видавати з себе богів, «Біле братство» залишиться в історії новітньої України тими, хто спробував захопити Софійський собор у Києві і здійсніти масове самоспалення, яке вдалося відвернути, заарештувавши лідерів секти.

Наша ж розповідь про те, як і чому на початку 1990-х існування такої секти взагалі стало можливим, чим насправді була ця організація, як склалися долі її лідерів, які міфи «Біле братство» лишило по собі і чому ті вкорінилися, а ще про те, що чому навіть тридцять років потому українці не готові говорити про травматичний досвід.
Документальний фільм
З ногами на вівтар. «Біле братство»
Подкаст
Кожну історію в межах проекту «Наші 30» можна ще і послухати. Першу частину подкасту про «Біле братство» — про те, як та чому з’явилася ця секта, чим вона насправді була, чому її їдеї чіпляли підлітків, та які міфи «Біле братство» лишило по собі, озвучила учасниця Dakh Daughters Руслана Хазіпова.
Другу частину — про спробу захоплення Софії Київської, кулю для Марії Деві Христос, операцію силовиків, суд і вироки організаторам, озвучила ще одна учасниця Dakh Daughters — Соломія Мельник.
Останні роки СРСР — час цікавості для всього забороненого, а отже й релігії. У 1988-му в Союзі бурхливо святкували 1000-річчя хрещення Русі, в радянських республіках зʼявилися товариства з вивчення Біблії та Корану. Та окрім традиційних релігій з’являлися і послідовники східні вчень: кришнаїти, Ошо, цигун. У 1990 році ухвалили закон «Про свободу совісті та релігійні організації». Він змінив ставлення держави до віруючих. По-перше припинилося фінансування атеїзму, по-друге, релігійним організаціям дозволили легалізуватися і налагоджувати контакти із зарубіжними громадами. З виходом церков з катакомб, зокрема й заборонених християнських релігійних течій, для спраглих до духовного життя окрім релігійної літератури додалися й газети і журнали про езотерику, інопланетян, подорожі в часі і передбачення. По телевізору виступали астрологи, на стадіонах психотерапевт Анатолій Кашпіровський влаштовував сеанси масового гіпнозу, а журналіст, що назвався екстрасенсом, Алан Чумак, «заряджав» воду, яка буцімто мала цілющі якості. Зʼявилися і «домашні» нью-ейдж релігії. У Росії набирав популярність тоталітарний рух «Церкви Віссаріона», що виник на базі уфологічного клубу , а в Україні — «Велике біле братство ЮСМАЛОС», засноване колишнім співробітником науково-дослідного інстутуту, кібернетиком Юрієм Кривоноговим.
СТАРТАП
У цій історії багато другорядних персонажів і двоє головних — Юрій Кривоногов і Марина Цвігун. Перший народився 15 травня 1941 року у Воронезькій області. Закінчив інститут за фахом інженер-кібернетик. У 1978 році захистив кандидатську дисертацію з радіоелектроніки. У середині 1980-х приєднався до течії кришнаїтів.
Марина Цвігун народилася 28 березня 1960 року в Донецьку. У 15 років хрестилася потай від батьків. Після школи вступила на факультет журналістики Київського державного університету імені Шевченка. Працювала кореспонденткою заводської газети «Веселка». У 1989 році вступила в КПРС і стала депутатом районної ради в Донецьку.
Восени 1988 року Юрій Кривоногов створив Інститут людини. За кілька місяців перетворив його на Інститут душі «Атма» і почав їздити з лекціями про «біоенергетику» та нетрадиційні методи лікування. На них збиралися повні зали. У Дніпропетровську, Києві, Донецьку та Черкасах Кривоногов виступав по кілька разів на день.
Через два роки Кривоногов оголосив себе «новим пророком» і сформував концепцію секти: в його культі повинен бути бог, котрогу принесуть у жертву. За основу Кривоногов взяв праці Олени Блаватської та Олени Реріх, вчення кришнаїтів і одкровення Іоанна Богослова про страшний суд — і почав шукати цю жертву.
Він тоді жив у готелі «Шахтар» у Донецьку. Я прийшов до нього, він зустрів мене в спортивному костюмі, сів у падмасану, щоб рятуватися від нападу інопланетян. І сказав, що постійно спілкується з планетою Трон. Я теж ходив на його лекції в Донецьку, бачив його на сцені. Ходила туди і Марина Цвігун. Можливо, вона щось почула в його промові, щось їй здалося близьким.
На одній з лекцій Кривоногова в Донецьку Марина Цвігун передала йому записку. Тоді вона пережила аборт, що супроводжувався клінічною смертю. У записці Цвігун розповіла про досвід спілкування з богом. Кривоногов запропонував Марині посаду — редагувати його лекції і писати статті для журналу. Цвігун залишила чоловіка й сина і поїхала з ним до Києва.
Згодом Юрій Кривоногов оголосив її Матірʼю Світу, пояснивши, що вона — переродження Ісуса Христа, і завершить земний шлях в 33 роки, тобто в 1993-му. Її принесуть в жертву, але через три дні вона нібито воскресне. З того часу всі лекції Кривоногова — про божественний початок Цвігун.
Ігор Козловський
У 1990-ті — керівник відділу з питань релігії у Донецькій ОДА
У серпні 1990 року пара одружилася й купила будинок у Києві. Кривоногов учив Марину читати проповіді, разом вони розробляли теорію навчання і продовжували їздити з лекціями по містах. Тоді ж і зʼявився її знаменитий образ: Марія в білому вбранні, з єгипетським скіпетром і піднятими вгору двома пальцями ― так вона зображувала себе як Ісуса Христа.
Ідеї, які пропонувалися, несли в собі певну гуманістичну сутність, тобто повертали до людини. Кривоногов показав, що наше життя не вимірюється тільки ковбасою по 2,60 крб. і суто матеріальними благами. Їхня теорія — як пиріжок. Купа різноманітних ідей з різних релігій і культур. І сам Кривоногов додав туди власні знання з фізики, математики й космології.
Переважно ідеї Кривоногова і Цвігун чіпляли підлітків. Християнський психолог Людмила Гридковець, яка потім працювала з постраждалими від секти, каже, що до «братерства» приєднувалися молоді люди від 16 до 22 років: «Вони шукали себе в новому суспільстві, і тому саме ця категорія потрапляла під вплив».
Людмила Филипович завідувачка відділу філософії і релігії Інституту Сковороди
«144 000 відкуплених праведників»
Сказав, що він з Інституту душі «Атма». Зараз я б здивувалася, а тоді багато всяких «інститутів» було. Ми з ним ходили по собору, я все йому показувала, розповідала про наші дослідження, давала читати статті. Через якийсь час він уже знав мій графік, знав, коли в нас багато відвідувачів, коли не дуже. І ось одного разу він до мене приходить, говорить: «Я з колегами». Ну, думаю, вчені, напевно. А Кривоногов їх представляє: «Це апостол такий-то, це апостол такий-то, а це ось — Матір світу Марія Деві Христос», — і показав на Цвігун.
Взимку 1991-го Кривоногов вперше прийшов до Софійського собору в Києві. Як згадує Руслана Демчук, яка тоді завідувала екскурсіями в музеї, Кривоногов представився вченим і сказав, що цікавиться символами на фресках.
Руслана Демчук
Завідувачка екскурсіями у музеї «Софія» (1991-1995)
За словами Демчук, Марина Цвігун вирішила, що це саме вона зображена у склепінні собору в образі Діви Марії. Себе до того моменту Кривоногов оголосив пророком Іоанном Свамі — хрестителем. Інститут «АТМА» перейменували в «Велике біле братство ЮСМАЛОС». Відвідувачі лекцій Кривоногова стали «білими братами». Вони носили білий одяг і проповідували на вулицях Києва, Донецька, Дніпропетровська.
Здавалося, вони всюди. Вони вилазили на міст Метро, ходили по квартирах, ліпили свої плакати — скрізь була ця Марія Деві Христос.
Віктор Єленський
Релігієзнавець, дослідник «Білого братства»
На початку 1992 року «Білим братством» зацікавилася українська міліція. Справа в тому, що Кривоногов узяв цитату з «Одкровень» Іоанна Богослова, де говорилося про 144 тисячі відкуплених праведників. У міліції вирішили що у «Білого братства» було 150 000 послідовників.
У людей склалося уявлення, що це великий рух. Насправді це не так. Але підключилися засоби масової інформації — додатково створили про них міф. Насправді ж, по всій Україні послідовників було не більше тисячі.
Ігор Козловський
У 1990-ті — керівник відділу з питань релігії у Донецькій ОДА
Є люди, яких хочеться любити, захищати. Вона була саме такою людиною. Це в дрібницях виявлялося. Ну ось, наприклад, їй завʼязували шнурівки на черевиках. При цьому руки тряслися у тих, хто це робив. Їй вʼязали шарфи, сукні, пальто, шапочки, рукавички, і теж робили це з «придихом» — мовляв, що вʼяжуть не просто Марині Цвігун, а богині.
Людмила Филипович завідувачка відділу філософії і релігії Інституту Сковороди
Все ж адепти продовжували приєднуватися до секти. Підлітки йшли з дому, забираючи з собою гроші та прикраси, чоловіки кидали дружин із дітьми. До міліції стали масово звертатися батьки і родичі зниклих дітей. Та навіть відкрила справу за статтею «залучення неповнолітніх у релігійну громаду», але «брати» продовжували розклеювати тисячі листівок і роздавати сотні газет з фотографією Цвігун в образі Марії Деві Христос. З якогось моменту слова Кривоногова почали суперечити словам Цвігун — та повірила в те, що вона живий бог, а Кривоногов — всього лише її пророк. У «братстві» почалося протистояння. Частина адептів поклонялася тільки Марині Цвігун.
Віктор Єленський
Релігієзнавець, дослідник «Білого братства»
Третім керівником братства став Віталій Ковальчук. Саме йому дісталась формально роль голови «Білого Братства» — він підписував документи, відповідав за друк газет та інші процеси. До того ж між ним і Мариною почалися стосунки, Ковальчук був майже вдвічі молодшим за Кривоногова.

До 1993 року в «Братстві» вибудувалася чітка ієрархічна структура. Групи ділилися на пʼятірки, які контролював лідер, лідерів контролювали вищі пʼятірки зі своїми лідерами і так далі.
У «Білому Братстві» все було хрестоматійно. І тому вони стали найбільш знаменитими. Був харизматичний лідер, його обрані й відкуплені від смерті послідовники. Вони його слухали беззастережно. І чим абсурднішими були вимоги, тим швидше їх виконували. Це була нещадна експлуатація вірян, які виходять вранці о 8:00 на вулиці міста і до 22-23 години збирають гроші й роздають літературу.
Вадим Бартєнєв
У 1990-ті — заступник голови штабу спецпідрозділу «Беркут»
До осені 1993 року Кривоногов оголосив, що «планеті Земля залишилося менше ніж чотири місяці до головної битви з антихристом Імануїлом», і закликав усіх адептів «братства» приїжджати до Києва та поклонитися Марії Деві Христос. Справа в тому, що теорія Кривоногова спиралася на «Одкровення» Іоанна Богослова, тобто на Апокаліпсис. Ще в 1990 році Кривоногов заявив, що очікує на «страшний суд», який «станеться через три роки». За задумом Кривоногова він мав відбутися після вбивства живого бога — тобто Марії Деві Христос і її праведників.
У оперативників зʼявилася інформація, що вони будуть себе спалювати. Міліція швидко відпрацьовувала їх — затримували групами по 10-20 чоловік.
Все ж у день, позначений Кривоноговим як кінець світу — 11 листопада 1993 року, на Софійській площі почали збиратися десятки адептів у білому одязі. У самому соборі в той день були екскурсії для школярів. Близько полудня в музей зайшли двоє чоловіків. Вони заблокували тривожну кнопку та обрізали телефонний дріт. До собору зайшла решта сектантів. Виходи із будівлі зачинили. Юрій Кривоногов і Марина Цвігун вилізли на вівтар, решта вишикувалися поруч та почали співати. За якийсь час у собор увірвався «Беркут». Почалася бійка, адептів «Білого братства» силою витягували на вулицю. Останньою вивели Марію Деві Христос.
Бартєньєв розповідає, що за планом один із «братів» повинен був убити Марину Цвігун прямісінько на вівтарі.
Вадим Бартєнєв
У 1990-ті — заступник голови штабу спецпідрозділу «Беркут»
Кривоногов нахилився, нібито щоб поцілувати ноги Марії Деві Христос — а у цей час «брат» повинен був дістати пістолет і вистрілити, однак не встиг. Побачив, що в храм вривається міліція, і злякався. А пістолет потім вилучили.
Віктор Єленський
Релігієзнавець, дослідник «Білого братства»
Під час бійки біля вівтаря пошкодили фрески, за кілька годин заарештували майже всіх, хто був на площі. Всього, за спогадами Бартєньєва, близько двохсот людей. У столиці розпочалися рейди — сектантів затримували і привозили в спецприймальники. А звідти розвозили в лікарні. Але там «братів» відмовлялися приймати.
Коли їх привезли в Павлівську психіатричну лікарню, то головний тоді психіатр Києва сказав: «Це не мої клієнти, вони – не божевільні.
«Страшний суд» і зречення
Руслана Демчук
Завідувачка екскурсіями у музеї «Софія» (1991-1995)
У спецприймальниках адепти секти оголосили голодування: «Матір світу бог Марія Деві Христос наказала їм не їсти і не пити, поки вони в неволі». Кривоногов же сказав, що смерть від голоду в спецприймальнику — велике мучеництво.
Нас як свідків повезли по лікарнях. Зобовʼязали всіх розглядати, щоб впізнати тих, хто був у Соборі. Мене вразило, лікарі кажуть: «Тут дівчинка 15 років, вона вже помре, бо не їсть». Я кажу: «Їх же треба якось годувати!» А мені лікарі: «А це вже марно». І до такого доходило!
Суд тривав майже два роки. На засіданнях заслухували десятки свідків. Приїжджали батьки дітей, які пішли в «братство», дружини чоловіків, які загубилися. Як докази родичі сектантів годинами розповідали про вкрадені адептами з дому коштовності, гроші, продані машини і переписані на секту квартири. Паралельно психіатри проводили експертизи, щоб зрозуміти, чи Цвігун і Кривоногов психічно здорові. Порушень у них в результаті не виявили.
Марія Цвігун в суді продовжила говорити, що вона «живий бог» і відстоювати свою версію про кінець світу, але сильно посварилася з Кривоноговим. Він намагався перекласти всю провину на Цвігун, мовляв, він просто виконував її вказівки. Вона ж, навпаки, говорила, що винен в усьому Кривоногов, і закликала інших «братів» відректися від «пророка Іоанна» та називати його Юдою.
Віктор Єленський
Релігієзнавець, дослідник «Білого братства»
Цвігун голодувала тиждень, але потім звернулася до послідовників і сказала, що «голодувати їх змушував сатана — лжепророк Кривоногов».
У лютому 1996 року Київський районний суд визнав Кривоногова і Цвігун винними за трьома статтями: захоплення державних будівель; посягання на здоров'я людей під виглядом релігійних обрядів; навмисне тілесне ушкодження.
Марина отримала чотири роки, а Юрій — сім. Вже у вʼязниці він написав покаянного листа, в якому вибачався перед адептами за те, що роками обманював їх. Цвігун оголосила єдиним пророком себе.
Прокурорка сказала, що як Цвігун на суді скаже, що обманювала віруючих, то можна буде обмежитися умовним покаранням. Але та відмовилася.
Її звільнили достроково у 1997 році. Практично відразу вийшла заміж за Віталія Ковальчука. Він же оголосив себе апостолом Іоанном Петром-другим. Після весілля з «братства» вийшли кілька ключових «апостолів». Вони вважали, що весілля суперечить «небесній природі Марії Деві Христос». До 1998 року рух розпався на багато маленьких груп, кожна з яких трактувала вчення Цвігун по-своєму.
Марина Цвігун намагалася отримати політичний притулок у Нідерландах, посилаючись на переслідування за релігійні погляди, але не змогла. На початку 2000-х переїхала в Москву. Там їй відмовили в реєстрації релігійного руху «Біле братство». У 2014 році Цвігун підтримала агресію Росії в Криму і війну на Донбасі. Агітувала за «ДНР» і «ЛНР». Нині вона малює картини і придумує танці. Тепер її звуть Вікторія Преображенська, а свої заняття вона називає «космічним полімистецтвом». На наше прохання про інтервʼю Цвігун відповіла, що «не вірить журналістам», і запропонувала подивитися всі її відео на YouTube.
Юрій Кривоногов вийшов із вʼязниці в 2003 році. Він одружився і взяв нове прізвище — Сильвестров. Якийсь час працював вантажником, а потім, за одними даними, виїхав у Донецьк, а за іншими — в Сибір. Де він тепер — невідомо.
Хаос у вакуумі
Сьогодні більшості колишніх адептів «Білого братства» близько 50 років. Нам вдалося знайти кількох із них. Деякі — шукають себе в різних релігіях і віруваннях. Інші — живуть звичайним життям. Наприкінці 1990-х чимало з них пройшли реабілітацію і тепер відмовляються говорити про минуле. Релігієзнавець Ігор Козловський вважає, що небажання говорити про травми повʼязано з тим, що українці не звикли промовляти свої проблеми: «Розповідь про недосконале минуле, а ми ж усі недосконалі — це виставляння всього напоказ. І це вдаряє по іміджу».

І релігієзнавці, і психологи вважають, що нічого дивного в історії «Білого братства» немає. Адепти секти просто стали заручниками тієї епохи. Коли з одного боку був ідейний хаос, а з іншого — інформаційний вакуум. Секти посіли місце ідеології.
«Не стало вже ні комсомолу, ні піонерів, ні радянської ідеології. Професори торгують на базарах панчохами, розумієте? Все, світ валиться. Молодь дезорієнтована. Всі грали за правилами, а тут і ці правила кудись зникли», — згадала ті часи Руслана Демчук.

«Сімдесят років абсолютного контролю над усіма сферами людського життя — і тут раптово відкрилися шлюзи. Ну і народ кинувся всюди, куди тільки можна, — каже Людмила Филипович, — тепер таке було б неможливо. Через 30 років уже мало хто пам'ятає про «Біле братство». Адже успішність будь-якого релігійного вчення залежить від його послідовників. Ось у Ісуса були апостоли, завдяки їм звістка розлетілася по світу. Марія Цвігун трішечки не дотягнула».
Над історією працювали:
Автори фільму: Євген Спірін, Олександр Попенко
Монтаж: Олександр Попенко
Автор тексту: Євген Спірін
Режисерка: Анна Цигима
Продюсерка: Вікторія Курчинська
Колажі: Дарія Давиденко

Звукорежисерка: Вероніка Замша
Редактор: Влад Азаров
Керівниця та головна редакторка проекту: Наталя Гуменюк